Біофотон як центральний гравець

В загальному всі дослідження вказують на явище
яке називається ефектом впливу випромінювання (RIBE) (1). Проте, спосіб передачі довгий час вивчався.   Однак останні м дослідження виявили  електромагнітне випромінювання  як механізм, за допомогою якого відбувається передача інформації (18).

Революційне одкровення минулого століття полягає в тому, що організми на макроскопічному рівні та клітини на мікроскопічному рівні спілкуються через середовище слабких електромагнітних хвиль, відомих як ультра слабких фотонів або біофотонів. Спочатку на початку ХХ століття російський вчений Олександр Гаврилович Гурвіч назвав мітогенні промені через їх схильність індукувати проліферацію клітин у сусідніх неекспонованих клітинах (19), біофотони "спостерігалися в бактеріях, грибках, проростаючих насіннях, рослинах, культурах тваринних тканин , і різні частини людського тіла, включаючи мозок "(20).

Електромагнітна передача клітинної інформації цими пакетами фотонної енергії була вперше продемонстрована майже сорок років тому  російським дослідником  Влаилем Казначеєвим  (21). Він розділив клітинні культури на два кварцові контейнери, відокремлені тонким оптичним кварцовим вікном, а потім піддавали клітини в одному з апаратів дії іонізуючого випромінювання (21). Незважаючи на те, що інший зразок не отримував радіаційного опромінення через повний захист від навколишнього середовища, клітини в неопроміненій культурі загинули через дванадцять годин через поглинання ультрафіолетових фотонів з опромінених клітин на іншій стороні оптичного вікна (21).

Німецький біофізик і радіотерапевт Фріц-Альберт Попп пізніше придумав термін біофотон з посиланням на більш широкий спектр ультра слабких випромінювань фотонів (UPE), які, "здається, взаємодіють з усіма клітинами тіла миттєво в синхронній хвилі інформаційної енергії" ( 21). Хоча ці кванти світла мають частоти в межах видимого електромагнітного спектра, що охоплюють біля ультрафіолетового випромінювання до ближнього інфрачервоного діапазону, їх можна вимірювати і сприймати лише точними приладами, чутливість яких набагато вища, ніж чутливість ока (22).

Ці біофотони, які накопичуються в ДНК, що міститься в клітинному ядрі, можуть  "представляти собою комплексну комунікацію між клітинами", оскільки світло являє собою найшвидший посередник у передачі інформації, коли-небудь ідентифікований (21). Завдяки здатності світлових пучків закручуватись , дослідники припускають, що він може прийняти "поширювану спіральну форму, яка, можливо, може сканувати та кодувати частини ДНК і передавати величезну кількість даних" (21).

Біофотони згідно, припущенням, регулюють різноманітні фізіологічні процеси, включаючи зростання клітин, диференціювання, метаболізм, катаболізм, окисно-відновні реакції, старіння та смерть (23). Вони синтезуються при розпаді електронно-збуджених молекулярних видів в результаті окислювальних метаболічних шляхів, таких як клітинне дихання, яке виробляє клітинну енергію, аденозинтрифосфат (АТФ), в мітохондріях (24, 25). Вражаюче, біоенергетичні поля, в яких біофотони відіграють певну роль, можуть навіть регулювати соціальні взаємодії та енергійний обмін терапевтичними способами в області альтернативної медицини, і на їх випромінювання може впливати психічний стан , а також фізичне здоров'я (26, 27, 28, 29). Насправді, дія біофотонів поширюється далеко за межі ролі впливу сторонніх факторів у променевої терапії.

References

1. Mothersill, C. et al. (2013). Transmission of signals from rats receiving high doses of microbeam radiation to cage mates: an inter-mammal bystander effect. Dose Response, 12(1), 72—92. doi: 10.2203/dose-response.13-011.Mothersill.

2. Mothersill, C., & Seymour, C. (1997). Medium from irradiated human epithelial cells but not human fibroblasts reduces the clonogenic survival of unirradiated cells. International Journal of Radiation Biology, 71, 421–427.

3. Azzam, E.I., de Toledo, S.M., & Little, J.B. (2001). Direct evidence for the participation of gap junction-mediated intercellular communication in the transmission of damage signals from alpha -particle irradiated to nonirradiated cells. Proceedings of the National Academy of Sciences (USA), 98, 473–478.

4. Kaminski, J.M. et al. (2005). The controversial abscopal effect. Cancer Treatment Reviews, 31 ,159–172.

5. Kroemer, G., & Zitvogel, L. (2012). Abscopal but desirable: The contribution of immune responses to the efficacy of radiotherapy. Oncoimmunology, 1, 407–408.

6. Lakshmanagowda, P.B. et al. (2009). Abscopal effect in a patient with chronic lymphocytic leukemia during radiation therapy: a case report. Cases Journal, 2, 204.  doi: 10.1186/1757-1626-2-204.

7. Faguet, G.B., Reichard, S.M., & Welter, D.A. (1984). Radiation-induced clastogenic plasma factors. Cancer Genetics and Cytogenetics, 12, 73–83.

8. Youssefi, A.A., Arutyunyan, R., & Emerit, I. (1994). Chromosome damage in PUVA-treated human lymphocytes is related to active oxygen species and clastogenic factors. Mutation Research, 309, 185–191.

9. Audette-Stuart, M., & Yankovich, T. (2011). Bystander effects in Bullfrog tadpoles. Radioprotection, 46, S497–S497.

10. Isaeva, V.G., & Surinov, B.P. (2007). Postradiation volatile secretion and development of immunosu-pression effectes by laboratory mice with various genotype. Radiatsionnaia biologiia, radioecologiia, 47, 10–16.

11. Mothersill, C. et al. (2006). Communication of radiation-induced stress or bystander signals between fish in vivo. Environmental Science Technology, 40, 6859–6864.

12. Mothersill, C. et al. (2007). Characterization of a radiation-induced stress response communicated in vivo between zebrafish. Environmental Science Technology, 41, 3382–3387.

13. Mothersill, C. et al. (2009). Communication of radiation-induced signals in vivo between DNA repair deficient and proficient medaka (Oryzias latipes). Environmental Science Technology, 43, 3335–3342.

14. Mothersill, C. et al. (2012). Transmission of signals from irradiated rats to cage mates: an inter-animal bystander effect. Gliwice Scientific Meetings, Poland.

15. O’Dowd, C. et al. (2006). The release of bystander factor(s) from tissue explant cultures of rainbow trout (Onchorhynchus mykiss) after exposure to gamma radiation. Radiation Research, 166, 611–617.

16. Surinov, B.P., Isaeva, V.G., & Dukhova, N.N. (2004). Postirradiation volatile secretions of mice: syngeneic and allogeneic immune and behavioral effects. Bulletin of Experimental Biology and Medicine, 138, 384–386.

17. Daev, E.V. et al. (2007). Chromosomal abnormalities and splenocyte production in laboratory mouse males after exposure to stress chemosignals. Tsitologiia, 49, 696–701.

18. Ahmad, S-B. et al. (2013). Ultra-violet light emission from HPV-G cells irradiated with low LET radiation from 90Y: Consequences for radiation induced bystander effects. Dose-Response, 11. 498–516.

19. Beloussov, L.V. (1997). Life of Alexander G. Gurwitsch and his relevant contribution to the theory of morphogenetic field. The International Journal of Developmental Biology, 41, 771–777.

20. Zarkeshian, P. et al. (2017). Are there optical communication channels in the brain? Biological Physics. Retrieved from https://arxiv.org/abs/1708.08887

21. Sanders, C.L. (2014). Speculations about Bystander and Biophotons. Dose Response, 12(4), 515-517.

22. Schwabl, H., & Klima, H. (2005). Spontaneous Ultraweak Photon Emission from Biological Systems and the Endogenous Light Field. Forschende Komplementärmedizin / Research in Complementary Medicine, 12(2), 84-89. doi:10.1159/000083960.

23. Yang, M. et al. (2015). Spectral discrimination between healthy people and cold patients using spontaneous photon emission.” Biomedical Optical Express, 6, 1331-1339.

24. Cifra, M. & Pospíšil, P. (2014). Ultra-weak photon emission from biological samples: Definition, mechanisms, properties, detection and applications. Journal of Photochemistry and Photobiology B, 139, 2–10.

25. Kumar, S. et al. (2016). Possible existence of optical communication channels in the brain. Scientific Reports, 6, doi:10.1038/srep36508.

26. Devaraj, B., Usa, M., & Inaba, H. (1997). Biophotons: Ultraweak light emission from living systems. Current Opinions on Solid State Matter Science, 2, 188-193.

27. Hossu, M., & Rupert, R. (2006). Quantum Events of Biophoton Emission Associated with Complementary and Alternative Medicine Therapies: A Descriptive Pilot Study. The Journal of Alternative and Complementary Medicine, 12(2), 119-24. doi:10.1089/acm.2006.12.119.

28. Katoka, Y. et al. (2001). Activity-dependent neural tissue oxidation emits intrinsic ultraweak photons. Biochemistry and Biophysics Research Community, 285, 1007-1011.

29. Rosch, P.J. (2014). Bioelectromagnetic and Subtle Energy Medicine. Boca Raton: CRC Press.

30. Franze, K. et al. (2007). Müller cells are living optical fibers in the vertebrate retina. Proceedings of the National Academy of Science (USA), 104, 8287–8292.

31. Labin, A. M. et al. (2014). Müller cells separate between wavelengths to improve day vision with minimal effect upon night vision. Nature Communications, 5, 4319.

32. Hebeda, K.M. et al. (1994). Light propagation in the brain depends on nerve fiber orientation. Neurosurgery, 35, 722–724.

33. Hiscock, H.G. et al. (2016).  The quantum needle of the avian magnetic compass. Proceedings of the National Academy of Sciences (USA), 115, 4634-639.

34. Franco, M.I. et al. (2011). Molecular vibration-sensing component in Drosophila melanogaster olfaction. Proceedings of the National Academy of Sciences (USA), 108, 3797–3802.

35. Romero, E. et al. (2014). Quantum coherence in photosynthesis for efficient solar-energy conversion. Nature Physics, 10, 676–682.

36. Zimmer, C. (2010). Sizing Up Consciousness by Its Bits. The New York Times.

37. Bonilla, E. (2008). [Evidence about the power of intention] [Article in Spanish]. Investigación Clínica 49(4), 595-615.